Заради чиєї похвали варто жити?

Декілька днів я провів зі своїми онуками. Джеймсу 4 роки, а Меддену 2. Вони дуже активні та галасливі. Але у них є дещо спільне – принаймні, те що вони обидва роблять постійно. Немає різниці, чи вони катаються з гірки, чи граються мʼячем, чи ж висять догори дриґом на стільці – вони шукають схвалення свого батька.

«Гей, тату, поглянь на мене!»

Бажання привернути до себе увагу глибоко вкоренилося в нас. Ми шукаємо схвалення. Але що, якщо ми не отримуємо тієї похвали, якої прагнемо? Тоді стає актуальним складне питання, що колись поставив Ісус: «Як ви можете вірити, якщо приймаєте славу один від одного, але не шукаєте слави, що походить від єдиного Бога?»

Прагнення слави чи схвалення – перманентний стан. І у молодих, і у людей похилого віку. Але важливим є прагнення до тієї слави, що походить від Бога. Вона єдина має значення! Тільки це насичує нас. Тільки це дозволяє відчувати Боже серце щодо нас. Його схвалення нас, коли ми йдемо за Ним – це дуже сильно! Це також утримує нас від слідування за людьми та їх безумними ідеями.

Шукати таку славу означає прагнути поваги, схвалення і визнання від Господа. Похвали від Нього ми досягаємо через віру і смирення, коли визнаємо, що істинна і вічна пошана походить тільки від Бога, а не від людських похвали чи самозвеличення!

Моя молитва сьогодні:Господи, мені потрібне схвалення. Я хочу пошани. Нехай ці бажання здійсняться Тобою і тільки в Тобі! Амінь!

Ви – справжнє диво!