Бог спостерігає за мірою нашої щедрості
«Ніколи не забувайте про гостинність, адже дехто був гостинний до Ангелів, навіть не впізнавши їх» (До євреїв 13:2).
Учора я писав вам про труднощі в один із періодів життя біблійного Давида. Після того, як він опинився у вигнанні, а його рідне місто було пограбоване, серце Давида було охоплене тугою. Разом зі своїми людьми він вирушив у дорогу, підкоряючись Божому керівництву. Мені здається дуже цікавим, що саме в той момент вони зустріли голодуючого.
Враховуючи, скількох людей Давид та його вояки пограбували та вбили, було трохи несподівано, що досвідчені солдати-найманці виявили доброту до незнайомця. Але це і є покаяння серця, яке бачить Бог. І Господь використав цього незнайомця як ангела – у стратегії перемоги над ворогами.
Як ми поводимось з тими, хто не може принести нам ніякої вигоди? Бог звертає на це увагу! Мені здається це чудовою відправною точкою для всіх, хто бажає шанувати Христа. Для кожного, хто хоче позбутися духу користі.
Після того, як Давид та його воїни повернули все вкрадене, включно з дружинами, дітьми та тваринами, вони розійшлися у поглядах. Третина людей не брали участь у битві. А ті, які воювали, вирішили, що не мають ділитися з рештою.Однак Давид сказав: «Ні, брати мої, ви не повинні робити так із тим, що Господь нам дав. Він нас захистив і передав нам тих, хто напав на нас. Хто послухається того, що ви кажете? Доля того чоловіка, який залишався з нашим спорядженням, така ж, як і того, хто пішов воювати. Всі матимуть порівну» (1 Самуїла 30:23-25).
Щедрість переповнювала серце Давида у той потрібний для цього час!
Саул не знав, як оговтатися від невдачі. Він не знайшов покаяння. Натомість Давид зазнав фіаско, пережив свого роду внутрішню смерть і воскресіння, й покаявся. Потім він став царем, залишаючись смиренною людиною, яка надовго запам'ятала уроки, отримані в Циклазі.
Моя молитва сьогодні:Господи, «Ніхто не здатен досягти чогось своєю власною силою та владою, але тільки за допомогою Духа Мого» (Захарія 4:6). Амінь!
Ви – справжнє диво!
