Те, що думають люди про вас – насправді, не так вже й важливо

У кожному з нас є прагнення бути поміченим, зрозумілим та визнаним. Мені часто траплялося, заходячи до чийогось офісу, помічати фотографії, якими обвішані стіни. Як правило, на них людина, з якою я прийшов зустрітися, яка стоїть поряд з відомими особистостями — немов ці знімки якимось чином підтверджують його чи її значущість.

Це завжди викликало в мене неспокій. Для чого це потрібно?

Однак є ще один аспект цієї ж теми, що виглядає ще божевільнішим – це святкування. Кого запрошують? Хто там ще буде? А – що ще важливіше – кого не буде? Неписане правило: якщо хочеш, щоб тебе помічали, ніколи не пропускай потрібну вечірку!

Але ж насправді те, чи помічають вас люди, не так вже й важливо. Однак зовсім інша справа — бути у полі зору Того, перед Ким ми маємо дати звіт (Євреїв 4:13). 

«О Господи, випробування Ти мені послав й довідався усе про мене. Тобі відомо все, коли сідаю я й коли встаю, думки мої читаєш ще до того, як вони мені відомі» (Псалом 138:1-2). 

Цей вірш нагадує мені, що Бог знає мене досконало. Він знає мене цілком і повністю і ніколи не відвертається від мене!

Він знає вас так само! І Він хоче бути поряд з вами!

Сьогодні я не хочу витрачати свої сили на роздуми про те, чи помічають мене інші. Я просто хочу жити з упевненістю, що Бог бачить мене у всій повноті, і запитувати себе: «Чи я живу так, щоб прославити Того, Хто завжди бачить мене?» 

Сьогодні я молюся так:

Господи, Ти знаєш мене зовсім! Ти любиш мене вічною любовʼю! Я прославлятиму Тебе – Того, Хто завжди бачить мене і ніколи не перестає цікавитися мною! Дякую! Амінь!

Ви – справжнє диво!